Вимоги до вирощування
Соя - це однорічна самозапильна трав’яниста рослина з гіллястим стеблом від 30 см до 1 м і вище. Відноситься до теплолюбних культур. Насіння її починає проростати при температурі ґрунту 8-10°С, а дружні сходи з‘являються при 15-18°С. Висока вибагливість до тепла зберігається упродовж усього періоду вегетації, особливо під час цвітіння та наливу зерна. Сприятлива під час росту та розвитку є температура 18-22°С, а під час цвітіння та наливу насіння 22-25°С. Проте в молодому віці соя добре переносить пониження температур. Сходи можуть витримувати морози до -2-3°С, а іноді при низькій вологості повітря до -5°С.
Соя по різному відноситься до вологи. Вона має високу вимогливість під час проростання насіння. До цвітіння може витримувати посуху. З посиленням росту потреба в волозі збільшується, досягаючи максимуму під час цвітіння та розвитку плодів. Соя має високий транспіраційний коефіцієнт, який складає 520. Тому для досягання високих врожаїв соя потребує високої вологості ґрунту до 75-80% НВ, при якій вона добре переносить повітряну посуху.
Соя - рослина короткого дня. Тривалість вегетаційного періоду залежить від сорту та району вирощування і може коливатися від 90-100 до 150-170 днів. Соя вибаглива до ґрунтів з низькою щільністю та доброю родючістю. Не придатні для сої кислі ґрунти та схильні до заболочення. Соя не витримує довгого затоплення (більше трьох діб).
Місце в сівозміні
Кращі попередники для сої – озимий та ярі колосові культури, кукурудза, овочі, картопля. Відмінний попередник для сої – цукровий буряк. Не рекомендується вирощувати сою після бобових культур, через спільні хвороби та шкідники. В свою чергу соя відмінний попередник для зернових колосових та кукурудзи; добрий для цукрових буряків та соняшника. Після сої, яка залишає в ґрунті накопичений біологічний азот норму азотних добрив під зернові (особливо озиму пшеницю) можна зменшувати в два рази.
Обробіток ґрунту
Соя, як культура, яка вимагає добре аерованих ґрунтів з низькою щільністю, найкраще реагує на глибоку зяблеву оранку на 28-30 см, як основний обробіток. Перед цим проводиться лущення стерні, як правило в два сліди з чередуванням дисковими знаряддями на глибину 5-6 см та лемішними або культиваторами плоско різами на 12-14 см. Після цукрових буряків, овочів та картоплі можна обходитись без дискування однією оранкою на глибину 22-25 см.
Посів
Соя висівається в добре прогрітий ґрунт з температурою 12°С на глибині загортання насіння. Для посіву застосовують або широкорядний спосіб на ширину 45-60 см, або рядковий спосіб на 12,5 см; 15 см або ширше. Норма висіву залежить від зони вирощування і складає для Полісся та Лісостепу 550-600 тис. схожих насінин; при недостатньому зволоженні до 450-500 тис. насінин; для Степу - 300-450 тис. насінин, в умовах зрощення ранні сорти 600-700, середньостиглих 500-600, пізньостиглих 400-500 тис. насінин/га. Глибина загортання насіння 4-5 см, на важких ґрунтах 3-4 см, при недостатньому зволоженні 5-6 см.
Застосування добрив
На утворення 1 ц зерна соя виносить з ґрунту 7,5-10 кг азоту, 3-4,5 кг калію, 1,7-2,5 фосфору. Як правило під сою вносять восени тільки фосфорно-калійні добрива в нормі 30-60 кг/га по д.р. Соя має властивість ефективно забезпечувати себе азотом завдяки властивості азот фіксації. Для цього важливо перед посівом обробити насіння мікробіологічними препаратами, які містять ризобії бульбочкових бактерій. Один із найбільш ефективних продуктів цієї серії є інокулянт Амерікан Бест Інокулянт, який використовується на
торф‘яній основі і застосовується в нормі 1 кг продукту на 1 тону насіння. В випадку повільного розвитку рослин, недостатньої мікробіологічної активності або незастосуванні інокуляції насіння, рекомендується весняне внесення азоту під культивацію та літнє підживлення в рядки або по листу в загальній кількості 30-60 кг/га д.р.
Соя для нормального росту потребує удобрення мікроелементами, з яких найбільшу роль відіграє молібден та кобальт. Вони потрібні для мобілізації та засвоєння азоту та інших функцій. Для зняття стресів від гербіцидів та несприятливих факторів застосовуються листкові позакореневі підживлення. Найбільш критичні фази три: справжній лист, бутонізація, налив зерна.
